Власність народу України на природні ресурси: нові виклики перед правовою спільнотою – Кафедра права та інформаційної діяльності

Кафедра права та інформаційної діяльності НЛТУ приєдналася до проведення тижня екологічного права НААУ, що тривав з 27 по 31 жовтня 2025 року. У рамках заходу було опубліковано п’ять статей та проведено круглий стіл, присвячені конституційному праву власності українського народу на природні ресурси.
Опубліковані статті:
Управління відходами: закон працює, але не стимулює

Рослинний світ у власності народу: чому громади не мають механізмів захисту
Запис круглого столу доступний за посиланням. За його підсумками буде підготовлено проект резолюції. Нижче наведено головні тези обговорення.
Ключові позиції учасників:
Софія Шутяк (адвокат, заступник голови комітету аграрного,земельного та довкільного права НААУ) зазначила, що 9 квітня 2025 року набув чинності Закон України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Закон насамперед націлений на захист «реальних» власників майна, яке 10, 15 та навіть 20 років тому було незаконно передано з власності держави чи територіальної громади першому власнику. У першу чергу тут йде мова про землі територій об’єктів природно-заповідного фонду, лісове та водні землі, які відповідно до Конституції України, статті 13 належать до власності народу України, тому, чи вірною є конструкція закону, який вказує про внесення депозиту за повернення земель у державну чи комунальну власність? Адже незаконно набуто із власності народу України?
Василь Костицький (д.ю.н., академік НАПрН України) наголосив, що Конституція України визначила основні засади співіснування народу на власній території. Держава не може існувати без матеріальної основи, якою є природні ресурси. Стаття 13 Конституції закріплює, що земля, надра, вода, повітря тощо є об’єктами права власності українського народу, але це право не є абсолютним і не повинно використовуватися на шкоду людині та суспільству. Дискусія має виходити за межі питання, хто є суб’єктом “народу”, і зосередитись на наповненні норми змістом. Він закликав створити робочу групу у профільному комітеті ВРУ для посилення ролі конституційних норм у боротьбі за незалежність.
Василь Крат (суддя Верховного Суду) вказав, що народ як суб’єкт не є класичним учасником цивільних відносин через принцип диспозитивності. Право власності народу реалізують органи державної влади та місцевого самоврядування. Через природний стан об’єктів (землі, води, ліси) виникають певні обмеження, тому такі правовідносини мають публічно-правовий, а не приватний характер.
Сергій Разметаєв (доцент НЮУ ім. Ярослава Мудрого) спочатку висловив думку про необхідність ліквідації норми про власність народу, але згодом визнав, що без такої категорії існують ризики втрати державності, оскільки територія та її ресурси є ознакою держави.
Володимир Носік (д.ю.н., академік НАПрН України) наголосив на глибинному змісті конституційної норми та недопустимості її спрощення. Він зазначив, що надра є власністю народу, тому лише Верховна Рада може встановлювати умови користування ними, але не має права відмовитися від них всупереч інтересам народу.
Віталій Зуєв (суддя Верховного Суду) підкреслив, що норма ст. 13 не є декларативною, а є політико-правовою категорією, яка підтверджує, що окремі об’єкти не можуть бути в цивільному обігу. Будь-які угоди, що порушують це право, є нікчемними. Він попередив про небезпечну тенденцію переведення природних ресурсів у категорію цивільних, ігноруючи їхній особливий статус.
Вікторія Варєнікова (член Комітету НААУ) прокоментувала практичний аспект: прокуратура часто використовує цю норму в позовах, але органи влади залишаються пасивними в охороні природи. Вона вважає, що статтю 13 не слід скасовувати, а потрібно конкретизувати в законах, які визначатимуть права та обов’язки суб’єктів.
Руслан Гаврилюк (заступник директора Інституту геологічних наук НАН України) наголосив, що українська земля – це також культурне надбання. На практиці навіть статус об’єкта природно-заповідного фонду не завжди захищає від посягань. Площа заповідання в Україні становить лише близько 7%, що значно нижче за європейські показники.
Ганна Анісімова (професорка НЮУ) зазначила, що не можна “посягати” на конституційну норму, оскільки вона вже закріпила особливу роль народу. Завдання науки – створювати підґрунтя в ресурсних законах і механізми практичного втілення.
Віктор Кобилянський (голова Комітету НААУ) зазначив на розрив між наукою і законотворчістю. Статтю 13 нерідко використовують для політичних маніпуляцій, а органи влади, що реалізують право народу, часто діють формально або помилково.
Євгеній Суєтнов (завідувач кафедри екологічного права НЮУ) вважає, що стаття 13 має зберігатися, оскільки відіграє роль у формуванні правосвідомості. Він також запропонував шукати додаткові механізми захисту природи, як-от визнання річок самостійними суб’єктами права.
Ольга Донець (доцент НЮУ) нагадала про міжнародні принципи суверенітету над природними ресурсами. Вона закликала зберігати баланс між публічним і приватним правом, не допускаючи домінування приватно-правового підходу.
Підсумки:
Підбиваючи підсумки, модератор С. Шутяк подякувала за відверту дискусію та запропонувала зробити такі обговорення регулярними. Вона наголосила, що конституційні норми підлягають виконанню, а не запереченню, і що юристам важливо мати чіткі рамки їх застосування, особливо щодо об’єктів природно-заповідного фонду. Працівники та студенти Кафедри права та інформаційної діяльності брали активну участь у проведення круглого столу, ділилися напрацюваннями тижня довкільного права.
Інформацію підготувала ас. Софія Шутяк