Власність народу України на природні ресурси – нові виклики перед правовою спільнотою

Кафедра права та інформаційної діяльності НЛТУ доєдналася до проведення тижня довкільного права НААУ, що тривав з 27 по 31 жовтня 2025 року.
У рамках тижня було опубліковано 5-ть статей, а також проведено круглий стіл.
Статті можна знайти за покликаннями
Управління відходами: закон працює, але не стимулює https://unba.org.ua/publications/10939-upravlinnya-vidhodami-zakon-pracyue-ale-ne-stimulyue.html?fbclid=IwY2xjawN3-WxleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFYOFJ2U1lUTG5tT1VtczB6c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHun779qG0U5w2zMucfcdG3TzZlCZoHSj8XKoyd37OWPLyn7vRN_SEmjiWKK6_aem_MPz3KhVNvaFugVyJKAAZig
Межі заповідного фонду: між законом, кадастром і судами https://unba.org.ua/publications/10932-mezhi-zapovidnogo-fondu-mizh-zakonom-kadastrom-i-sudami.html?fbclid=IwY2xjawN3-XlleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFYOFJ2U1lUTG5tT1VtczB6c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHun779qG0U5w2zMucfcdG3TzZlCZoHSj8XKoyd37OWPLyn7vRN_SEmjiWKK6_aem_MPz3KhVNvaFugVyJKAAZig
Самозалісені землі: чому прокурори йдуть до суду замість місцевих рад https://unba.org.ua/publications/10921-samozaliseni-zemli-chomu-prokurori-jdut-do-sudu-zamist-miscevih-rad.html?fbclid=IwY2xjawN3-XxleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFYOFJ2U1lUTG5tT1VtczB6c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHun779qG0U5w2zMucfcdG3TzZlCZoHSj8XKoyd37OWPLyn7vRN_SEmjiWKK6_aem_MPz3KhVNvaFugVyJKAAZig
Механізми відшкодування екологічної шкоди, завданої морському довкіллю під час війни https://unba.org.ua/publications/10924-mehanizmi-vidshkoduvannya-ekologichnoi-shkodi-zavdanoi-mors-komu-dovkillyu-pid-chas-vijni.html?fbclid=IwY2xjawN3-YFleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFYOFJ2U1lUTG5tT1VtczB6c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHpH67EeJCTZsoXthmSErlP3eoHygyV7d1yQo79b304kqGZ0CMOc7TuZ2h2Yd_aem_Jv87znOSljYrH_FCQfbZRg
Рослинний світ у власності народу: чому громади не мають механізмів захисту https://unba.org.ua/publications/10927-roslinnij-svit-u-vlasnosti-narodu-chomu-gromadi-ne-mayut-mehanizmiv-zahistu.html?fbclid=IwY2xjawN3-YRleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFYOFJ2U1lUTG5tT1VtczB6c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHgg44tTz06yq_U0Z4VFVQhB4uXDL0du2nkP4-zCStmDVeh34RE5YjWTLyYXD_aem_z1Z1gq6ejz4hpXXx6PmuXA
Запис круглого столу можна знайти за покликанням https://www.youtube.com/watch?v=Rkk6td9tvAY
За підсумками круглого столу підготовлено проект резолюції. Головні тези круглого столу наведемо тут.
Василь Костицький – д. ю. н., академік Національної академії правових наук України, заслужений юрист України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, президент Міжнародної екологічної академії.
Нагадав, що Конституція України у преамбулі вказує, що прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей,виражаючи суверенну волю народу. Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року як вказав, що територія України є неподільною і недоторканною, була прийнята Конституція – Основний Закон України. Таким чином Конституція України визначила основні засади співіснування народу України на власній території, основні критерії реалізації усіма суб’єктами що перебувають на території України прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Держава не може існувати без матеріальної основи. А первинним майном та джерелом доходів є природні ресурси у межах території України. Розуміючи, що природні ресурси повинні використовуватися на користь розвитку та зміцнення України, у статті 13 закладено не лише про власність народу України, але і вказано про не абсолютність права власності по відношенню до загальних благ.
Отже, дискусія у цій царині повинна іти далеко за межі – хто такий суб’єкт народ України. Бо народ України це і один громадянин і їх сукупність, це належним чином зареєстрована юридична особа, яка належно сплачує податки, це і службовець – який працює для держави, це і правоохоронні органи, і суди, і адвокати.
Тож дискутувати потрібно не шукаючи абсурдність норм – наприклад, Закон України «Про атмосферне повітря» визначає повітря як сукупність газів, відповідно власність народу не може бути на сукупність газів, а розуміти, що стаття Конституції України говорить про повітряний простір, яким під час війни ми не можемо користуватися у повній мірі через загрози безпеки.
В. Костицький закликає створити робочу групу у профільному комітеті ВРУ для віднайдення самоопори у нормах Конституції України, які допомагають зараз боротися за незалежність України.
Василь Крат – український правник, суддя Верховного Суду, к. ю. н., доцент кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Висловив позиці про те, що народ – як суб’єкт відносин не є класичним учасником цивільних відносин. Адже цивільному право притаманний головний принцип – диспозитивність. Проте народ України в особі своїх індивідуально визначених громадян не здатний діяти на власний вибір. Навпаки – народ діє чітко у межах визначених законом. Тому реалізувати право власності народу можуть обрані чи створені ними органи державної влади відповідно до встановлених законом правил. Будь який природний об’єкт права власності, навіть земельна ділянка – несуть у собі характеристики, які випливають із їх природного стану – і звідси випливають певні обмеження. Наприклад, наявність права власності на земельну ділянку не захищає такого власника від затоплення її під час повені. Приватизації водного об’єкту не гарантує від його висихання. Власність на ліси – не породжує власності на дикі тварини та рослини – для яких такий ліс є домом, і власник лісу повинен гарантувати, що такий дім буде. Тому у силу природного характеру правовідносин такі не можуть бути приватними, а лише публічно правовими. І навіть загальне користування природними ресурсами можливе у разі дотримання визначених умов такого користування.
Сергій Разметаєв, доцент кафедри екологічного права НЮУ імені Ярослава Мудрого спершу висловив категоричну позицію, що не має права власності народу України – тому ці норми повинні бути ліквідовані. Проте згодом – погодився – що без наявності такої категорії як власність народу України є ризики втрати державності. Адже територія та все, що на ній є – є ознакою держави. Якщо народ що населяє території не є власником того що на ньому є – виникають питання про суб’єктність такого народу.
Володимир Носік – завідувач кафедри земельного та аграрного права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор, д. ю. н., дійсний член (академік) Національної академії правових наук України
Наголосив на глибинному змісті норми Конституції та не припустимості спрощення трактування їхнього змісту, особливо, у догоду ворожій ідеології про те, що не має у народу України ніякої власності. Бо наступною може бути теза, тоді не має і народу України. Акцентував увагу про надрові угоди, які вкотре підтверджують, що ми цікаві світу настільки – наскільки ми маємо чим поділитися. Надра це власність народу України, тому лише народ в особі ВРУ і може встановлювати умови користування, проте відмовитися від надр у супереч інтересів народу неможе навіть ВРУ. І це стосується інших природних ресурсів.
Зараз перед правовою спільнотою є багато викликів. Проте, ми повинні бути дуже обережними щодо висловлювань, використовувати коректну термінологію. Виважений та розумний підхід має вказувати на єдине – ми не повинні відкидати норми якщо ми їх не розуміємо у силу нашої здатності на сьогодні їх сприймати. Ми повинні вчитися визнавати, що існують поняття та явища заперечення яких тягне за собою заперечення нас самих. Дозволю собі припустити вислів – що наповнення змістом статті 13 Конституції України рівнозначне із пошуком нашого коду нації. І нам варто докладати зусиль для пошук таких.
Суддя Верховного Суду Віталій Зуєв зазначив, що норма про право власності українського народу на природні ресурси не є декларацією. Вона -політико-правова категорія, яка підтверджує: окремі об’єкти не можуть бути у цивільному обігу. Він навів приклади з чинного законодавства, де прямо закріплено таке право, зокрема в законі про природно-заповідний фонд, а також у нормах про водні об’єкти та надра, тваринний та рослинний світ. При цьому наголосив, що будь-які угоди, які порушують це право, є нікчемними від початку. На думку В.Зуєва, нині існує небезпечна тенденція — спроби перевести природні ресурси і об’єкти в категорію цивільних, фактично ігноруючи їх особливий статус та встановлені обмеження. Він підкреслив, що відмова від розвитку доктрини екологічного права може призвести до його маргіналізації, як це сталося з господарським правом.
Практичний аспект застосування статті 13 Конституції прокоментувала членкиня Комітету НААУ з питань аграрного, земельного та довкільного права Вікторія Варєнікова. Вона зауважила, що прокуратура часто посилається на цю норму у позовах, фактично «перекидаючи» земельні ділянки від одного власника до іншого від імені державних органів або органів місцевого самоврядування. На її думку, саме ці органи, через які реалізується право власності українського народу, на практиці залишаються пасивними у природоохоронних питаннях. Адвокатка наголосила, що попри політичний характер статті 13, вона не повинна бути скасована, а має бути конкретизована у законах, які визначатимуть права та обов’язки відповідних суб’єктів. Без такого врегулювання, підкреслила В.Варєнікова, норма залишається декларативною, а громадяни не розуміють, яким чином можуть реалізувати своє право як частина українського народу.
Позицію науковців, які досліджують довкілля, представив заступник директора Інституту геологічних наук НАН України, голова Національного екологічного центру України Руслан Гаврилюк. Він наголосив, що українська земля є не лише природним, а й культурним надбанням народу, адже саме на цій землі формувалася нація. На практиці ж навіть статус об’єкта природно-заповідного фонду не завжди захищає території від посягань, зокрема з боку великих компаній. Р.Гаврилюк підкреслив, що площа заповідання в Україні становить лише близько 7%, тоді як за європейськими зобов’язаннями цей показник мав би сягати 15%, а нині в ЄС орієнтуються вже на 30%. Науковець наголосив, що природно-заповідний фонд є життєво важливим інструментом збереження довкілля та реалізації конституційного права громадян на безпечне і чисте довкілля. Він закликав до переосмислення ресурсного підходу до природи та посилення юридичної підтримки екологічних ініціатив.
Професорка кафедри екологічного права НЮУ ім. Ярослава Мудрого Ганна Анісімова зазначила, що навіть студентам складно пояснити цінність статті 13 Конституції, однак дискусія показує: все дуже однозначно. На її думку, перелічені в нормі об’єкти є різними за статусом, ресурсне законодавство фрагментоване, а норми екологічного права балансують між публічним і приватним правом. Вона наполягла, що не можна «посягати» на конституційну норму, адже Конституція, Декларація та Акт проголошення незалежності вже закріпили особливу роль українського народу. Завдання науки, за її словами, – не відмовлятися від цієї категорії, а створювати підґрунтя в ресурсних законах і механізми її практичного втілення.
Але головна проблема полягає у розриві між наукою і законотворчістю, адже під час підготовки законів часто не враховуються наукові підходи, – переконаний голова Комітету НААУ з питань земельного, аграрного та довкілевого права Віктор Кобилянський. Він нагадав, що статтю 13 Конституції нерідко використовують для політичних маніпуляцій, зокрема під час дискусій навколо скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. На думку В.Кобилянського, ця норма лише проголошує право власності українського народу, однак народ фактично не реалізує його самостійно — відповідні повноваження здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування. Водночас саме ці органи часто діють формально або навіть помилково. Як приклад він навів практику створення об’єктів природно-заповідного фонду без визначених меж і положень, коли території оголошують заповідними лише для запобігання забудові, а не для системного захисту довкілля.
Завідувач кафедри екологічного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Євгеній Суєтнов наголосив, що стаття 13 Конституції залишається важливим інструментом для захисту природних ресурсів, насамперед землі, попри дискусії щодо її практичного значення. Він вважає, що ця норма має зберігатися, адже відіграє роль у формуванні правосвідомості суспільства і поступово сприяє становленню українського народу як суб’єкта права власності.
Науковець також звернув увагу, що слід не обмежуватися єдиною конституційною конструкцією, а шукати додаткові юридичні механізми захисту природи — як це роблять в інших країнах, зокрема визнаючи окремі природні об’єкти, наприклад річки, самостійними суб’єктами права.
Ольга Донець, доцент кафедри екологічного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, голова ГО «Грасрутс-Інститут Україна» нагадала, що історично основою регулювання природних ресурсів став принцип суверенітету держави й народу над власними багатствами, закріплений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1962 року та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року.Правниця також зазначила, що в сучасному міжнародному праві набувають розвитку концепції спільної спадщини та спільного інтересу людства, які впливають на розуміння суверенітету над природними ресурсами. На її думку, необхідно зберігати баланс між публічним і приватним правом, не допускаючи домінування приватно-правового підходу, який спостерігається, зокрема, у проекті рекодифікації Цивільного кодексу.
Підсумовуючи зустріч, С.Шутяк подякувала учасникам за відверту дискусію та повідомила про намір підготувати резолюцію круглого столу, у якій буде зафіксовано висловлені позиції. Вона також запропонувала зробити такі обговорення регулярними, щоб продовжити напрацьовану спільну роботу над практичним втіленням конституційного принципу народної власності. Вона наголосила, що норми Конституції підлягають виконанню, а не запереченню. Вона наголосила, що для юристів важливо мати чіткі рамки застосування цих положень, особливо у справах щодо об’єктів природно-заповідного фонду, які є загальнонаціональним надбанням. На її думку, відкидати саму конструкцію народної власності — некоректно, адже існує судова практика, що дозволяє будь-кому звертатися до суду в інтересах таких об’єктів, незалежно від місця проживання чи належності до громади.

Інформацію підготувала – асистент кафедри Софія Шутяк